( пл.сен. Северина Левицького, Ті)
за червень 1941 р. Б. до чергової річниці вшанування пам'яті жертв комуністичного режиму в Україні. Пам'ять загиблих в ділах живих ! Сильно! Красно! Обережно! Бистро!
« 29/6. 41, неділя. Після відкриття тюрем намагався знайна Богдана Хамулу , чоловіка дочки Тетяни . Входимо в тюрму від вул. Коперника . Брама пів розкрита ...[..] Перед мною до висоти моєї шиї невидана купа трупів свіжо помордованих , вже не теплі , але ще не штивні . На руках деяких ще йшли годинники . Всі переважно були лицями до долу . Вбрання їх було розхрістане, подерті лиця викревлені в страшних гримасах. Були стріляні і страшно побиті. Поламані ноги, руки, груди розм'яжджені аба інші часті тіла . Тут на цій купі могло бути до 40 людей . [..]
Іду на поверхи . Клітка сходова тюрми вузька, в шнуровій клітці - сітці . Келії позабивані ; є і замкнені, але порожні. Деякі « люксові» з синниками, коцами, подушками. Є ще решетки мамалиги, хліба по келіях.[..]
По кімнатах ходило ще досить людей— грабіжників - поляків. Та другі накликували їх нічого не грабувати, бо по черевиках, які вони знімали з убитих , можна буде трупа пізнати .
Я зразу жахався, але згодом опанувала мене так втома, що я на ніщо не реагував. Коли давали знак , що вулицею Сапєги ( тепер частина Коперніка) або Лонцкого, але я нікуди не втікав. Мені було все одно.
« Є дійсно щось страшніше, як смерть», — повторяв я слова Таньки. Йоганка ( старша сестра ) за мною ходила, і як я зразу розплакався, мене успокоювала . Вона теж збирала папери. І за мною вийшла.
Зломаний іду додому. Лихорадка довго не опускає мене. День минає важкий, як олово .
30/6.41, понеділок . … Год. 6.10 проїхали площу Пруса ( тепер пл. Івана Франка) з вул. Пелчинської
( тепер Вітовського) перші німецькі мотоциклісти з кулеметами. Їдуть спокійно, зустрічним кланяються, їдуть здалека, бо дуже запилені. У кожного з них квіти на машинах городові або пільні, в'їжджають як до свого міста, без страху перед цивільним населенням. [..]
На всіх устах жахливі сцени в тюрмах. І на Лонцкого, і в Бригідках,
і на Яховича, і на площі поставовій,
і у Білогорському лісі... Падуть слова, цифри, описи помордованих, живцем замурованих, закатованих, попалених людей . Радість , слава , прапори, про які ще вчора не снилося, нове життя і страшний акорд старого, старого як з ҐПУ, ЧК, тепер з НКВД. [..]
На Сапєги пізнав сот. Роман Шухевич
свою матір при трупі Юрка. Мені це оповідають… , а мені згадується ватра на таборі і Юрко з гітарою , з піснею:
ТИ ВОСКРЕСНИШ, МОЯ УКРАЇНО,
В СВОЇЙ СИЛІ І ЧЕСТІ СВОЇЙ…
1/7. 41, вівторок. … В Бригідках відкрили в замурованих пивницях стоси трупів. Та мої спроби дістатися до тюрми через Штадткомандо чи міліцію безуспішні. [..] Таня принесла вістку від студ. Босого, якого большевики залишили живим у келії, що Данька, Назара і інших випроводили в п'ятницю вечером з келії і повезли в сторону Личакова. Босий сидів з ним в келії і вийшов живим, розбили келію після втечі НКВС .
2/7. 41, середа. Випадково довідуюсь, що Босого можу зустріти у Яблонського при вул. Пулавського (тепер Паркова ). Оповідає :
« В четвер 26/6 перенесли його з камери в сутеринах на поверх ч. 40 .
В сутеринах сидів сам . Чув крики побиваних і розстріли. В камері застав м. и. Данька ( його добре
знає ) і Назара . Данько був смутний .
Особливо був побитий попід очі ,
одно око цілком запухло . І по тілі мав рани і спалки. Назар мав м. и. вибиті зуби. Данька, Назара, Кухара з медиц. і Кухара другого, Сторожука вивели в п'ятницю вечором з келії . Після їх виведення чули гук мотору авта і мотоцикля. Чи це заглушували стріли, чи їх вивозили — невідомо.
[..] Був я сьогодні і на вул. Сапеги в тюрмі . Дістаюсь по довгому чеканні
/ З фондів Музею-архіву Пластового руху /
Немає коментарів:
Дописати коментар