Андрій П'ясецький — лісовик й мученик

П'ясецький Андрій
( 27 серпня 1909 , с. Реклинець, Жовківський повіт, біля Великих Мостів, Львівщина, королівство Галичина , Австро-Угорщина, тепер Жовківський р-н, Львівська область, Україна — 25 листопад 1942, Львів, Німеччина, тепер Україна ) — лісознавець, громадський й політичний діяч . Був п'ятим , наймолодшим, в родині о. Лева та Софії ( з дому Подолинських). Його старший брат Володимир був хорунжим УГА і загинув в бою під Жовквою. Під час навчання у Львівській державній гімназії вступив до Пласту. Належав до
куреня УСП « Лісові Чорти » .  Пластове псевдо — « Дусько».
Відбував всі курінні табори . Старший брат Юрій та двоюрідний брат Петро також були у курені. 22 червня 1929 відбувся великий збір « Лісових Чортів» з нагоди посвячення прапора. 53 пластуни тоді вперше урочисто заспівали славень « Прапоре мій» , слова до якого написав П'ясецький.
Прапоре наш ! Багато впаде в бою, Багато загине в тюрмах, засланнях,
З'явися ти в останніх ясних снах .
У серпні 1929 брав участь у мандрівці ЛЧ Поділлям . Поблизу Більча, оглядаючи печери, він познайомився з Олегом Ольжичем — археологом, поетом й також пластуном. Кілька днів вони разом проводили розкопки печерного поселення часів мідної доби .  Фундатор Село - Пласту . Після заборони Пласту польською владою , разом з братом Юрієм винаймав квартиру для підпільних пластових сходин та гутірок .
22 червня 1935 одружився у Львівській катедрі Св. Юра з ст.пл. Марією Павлиною Федусевич, Ls. Абсольвент Львівської політехніки, факультету лісництва. Інспектор лісів у Львівській архидицезії УГКЦ . 1939 - 1941 — здобував ступінь доцента лісівницького факультету Львівської політехніки. Завідувач Янівським лісництвом . Арештований агентами НКВС , перебував в тюрмі Бригідки . 1941 втік на волю . Входив від ФНЄ до Українського Державного Правління 
[ уряд України ] , створеного 30 червня 1941 у Львові ( керівник ресорту лісів ) згодом директор лісів у Львові ( через три місяці німці переобрали дирекцію). Створив й очолюва Лісовий університет, до якого приєднав Янівське лісництво . Автор праць : « Про побудування і біологічний розвиток ряду типів українських лісів [ Львів, 1942]. Це не сподозбалося німцям, які його за це арештували .Митрополит Андрей Шептицький не зміг його врятувати . Розстріляний в 33 роки на Янівському полі, біля Львова разом з іншими 28 заручниками , на схилі Кортумової гори ( за Янівським цвинтарем ). В Галичині тоді було ліквідовано близько 100 осіб [ 52 в Ягольниці, Чортківський повіт, Тернопільщина].
12 серпня 1990 відбулося освячення могили загиблих .  

Юрій Коновалець : « Я працю й невдачі, всі злидні й недолю, прийму як завдання Великої Гри »

Коновалець Юрій 

( 1 січня 1924, Берлін, Німеччина — 19 грудня 1958, похований на кладовищі Кампо Верано, Рим, Італія ) — громадський діяч , син Євгена Коновальця ( засновника УВО та

 ОУН ) та Ольги з родини Федак .

Жив з батьками у Німеччині, Литві 

( отримав литовське громадянство разом з батьком 1929 ) , Женеві

 ( Швейцарія , 1930 - 1936 ) , Римі 

( будинок на вулиці Люнґотевере Флямініо, 74 , Італія , 1936 - 1958).

Однокласник [ сидів за одною партою] сина посла Литви

 в Італії Вальдемараса Черняцкіса — Альгірдаса . Належав до Пласту , був гуртковим й активно пластував .

 На світлині : Юрій в скавтському однострої , близько 1938 / 1939  рр.
====&&&===&&&===&&&===&&&&===
Пл.сен. Ольга Кузьмович, Гр у своїй книжці « Про це і те » писала :
 « […] Влітку 1930 р., коли я звичайно перебувала у родинному домі Федаків у Ворохті, прийшла радісна несподіванка . До нас приїхав Юрко
« полковниченко » , як називав його дідусь . Під фальшивим прізвищем і опікою посла Мілени Рудницької дістався він щасливо з Женеви до Ворохти, щоб перебути якийсь час з незнаною йому досі родиною . Передав мені маленьку карточку , писану дрібним рівним письмом :
« Ольчику , вважай на Юрка — Г ».
Горда з цієї відповідальности, я весь час пильно « вважала» на Юрка .
[…] Пригадую , як після трагічного
23 травня 1938 р. тоді 14 - річний хлопчина став немов через ніч дорослим , глибоко пережившим смерть батька і перебрав місце його в опіці над матір'ю . Важко уявити собі більш тонкі і близькі стосунки , що були між мамою і сином , які були залишені долею у чужому непривітному морі у важких воєнних роках . Юрко не лише опікувався мамою з безмежною любов'ю, але старався її , як батько і родина, оберегти від усіх небезпек і потрясінь життя . Навіть у своїх останніх , сповнених жахливого болю, місяцях, перед смертю, він приховув від неї свою частинну сліпоту та безнадійний стан недуги — рідкісний рак , якого був свідомий .
[…] Тета Оля знала про його невиліковну недугу і мовчала перед ним . Юрко перед виходом до бюра залишав біля   дверей її кімнати піднос з приготованим сніданком і карточку з кількома теплими словами. Вона на безсоння , пізнього вечора писала Юркові надобраніч кілька слів і залишала біля дверей його кімнати».
1978 весь архів, який зберігався 20 років , після родинної наради був, нажаль , знищений його родичами.

Фундатор Пласту Петро Франко

Франко Петро 
( 28 червня 1890 , с. Нагуєвичі, Львівщина, королівство Галичина, 
Австро-Угорщина , тепер Дрогобицький р-н, Львівська 
область, Україна — 1941, ?, СРСР ) — український військовий і     громадський діяч , педагог, інженер-хімік, письменник . Син поета , перекладача, громадсько-політичного діяча Івана Франка . Під час навчання у Львівської вищої політехнічної хімічної школи долучився до творення восени 
1911 р. скавтського гуртка , який поєднав студентів Львіського політехнічного університету 

( Іван Чмола, Роман Сушко, Олена 
[ Степанів] Степанівна,  
Г. Дмитренко, С. Сидорович,
 С. Древко ) , учнів Академічної гімназії, Головної державної семінарії, Торгівельної школи, жіночої семінарії Українського педагогічного товариства, семінарії сестер Василіянок ( найактивнішими було 20 осіб ). Домівка гуртка знаходилася у приміщенні спортового товариства « Січ», на вулиці Коперніка, 16 . В ньому панувала сувора дисципліна . Вишкіл та нічні вправи проходили на околицях Львова. Перший пластовий мандрівний двотижневий табір відбувся влітку 1912 р. на 
Чорногорі ( близько 30 скавтів). Пл.сен . Ганна Дмитренко згадує :
 « На практиці ми вели більше військову , ніж пластову працю, бо крім в'язання вузів, пластової ходи , сигналізації, вчилися стріляти з браунінга, впізнавати  кріса системи Манліхера , таборувати » . 
Степан Ріпецький : « Проіснувавши до осені 1912 пластовий гурток виконав дуже трудну і важку піонерську працю в ділянці , якої змістом від довгих літ у нас ніхто не інтересувався . Він передав цінний досвід своєї недовгової праці комітетові академічної молоді та січовій організації, до рук яких перейшла ініціатива подальшої розбудови мілітарної організації ». 
У грудні 1911 створив спочатку таємний , а згодом легальний пластовий гурток при Академічній гімназії ( тепер вулиця Театральна, 22), а в квітні 1912 — перший пластовий гурток юначок при Жіночій семінарії Українського педагогічного товариства ( тепер вулиця М. Туган - Барановського, 7 ) , які потім були одночасно членкинями гуртка І. Чмоли. 
До його гуртків ( існували до 1914 ) належали близько 120 осіб й головна їх спеціалізація  — тіловиховання .
Вигадав назву українських скавтів — « пластуни » . 
Разом з І.Чмолою та О.Тісовським став фундатором української скавтської організації «Пласт»
1912 р . 
Скоро  відродив пластовий гурток
 « Стрілецький» спільно з І.Чмола, 
В. Кучабський, О.Квас, Ю.Охримович, О. Кучерішка, М. Любінецький, І.Кулиняк, Г. Ничка, Р.Дашкевич, 
В. Клим . 
Доклав зусиль до налагодження міцних зв'язків пластових одиниць Львова з іншими осередками Галичини . Ініціював скликання 
З'їзду пластових впорядників й очолив оргкомітет . І Пластовий з'їзд відбувся 6 квітня 1913 р. Було ухвалено Статуту Пласту  й вимоги 
до трьох пластових проб , а також його проект  про пластовий 
однострій , сформовано Інформативний пластовий комітет, головою якого обрано О. Тисовського 
( Дрота ) , а заступником — 
П. Франко . 
Редактор журналу « Пластовий табір» ( січень - серпень 1914 , виходив окремою сторінкою в часописі
 « Вісті з Запорожа» ) . Перший стаціонарний пластовий табір
 він  провів 1914 . Активний учасник Здвигу з нагоди 100 - річчя від уродин Т.Шевченка 27 - 28 червня 1914 , в якому взяли участь близько 
12 тисяч представників молодіжних організацій : « Сокола», « Січі » , 
« Пласту » ( понад 100 пластунів та пластунок з  Дрогобича - 9 , Львова, Стрия -40 , Яворова - 20 , Перемишля, Сокаля, Коломиї,  Рогатина - 15 , Станіславова, Бережан, Теребовлі - 10, Чернівців . Пластуни без однострою йшли в ході одразу за тими , що були в одностроях, а ті , які не пройшли реєстрації в участі було відмовлено. Пл.сен. О. Бойчук, ЛЧ пригадував цю подію так :
 « Вишколений, здисциплінований в небачених до цього часу одностроях відділ пластунів під керівництвом 
П. Франка приємно подивували українську громадськість » . Закінчивши мандрівний табір на Чорногорі, добровільно вступив разом зі своїм пластовим куренем одразу до Легіону Українських Січових Стрільців . Відзначився в боях під Семаківцями. Одружився з Ольгою Білевич 1917 .
В 1918 - 1919 організував авіаполк Української Галицької Армії . 
Лікував поранення 1920 у Відні 
(Австрія) . 1922 - 1931 — учитель Коломийської гімназії (Польща) . 
1923 став батьком — дружина народила доньку Віру у селі Полонична , що на Львівщині . 
1931 — 1936 — працював інженером 
в Харкові ( УРСР, СРСР ) .  Депутат Верховної Ради УРСР , викладач Львівського торгово - економічного інституту( 1939 — 1941 ) , директор музею Івана Франка у Львові .
Зв'язковий 19 - го куреня
ім. М. Залізняка, скавтмастер . 
Автор кількох праць та мемуарів :
1) « Як закласти пластові дружини », Львів, 1914 р.; 
2) « Пластові ігри та забави » ;
3) « Пластовий однострій » ;
4) « Пластові відзнаки » ;
5) « Пластуни ». 
6 ) « Іван Франко зблизька » , Львів, 
1937 р.
Автор передмови до книжки рецептів своєї дружини .
Разом з батьками відвідував кілька разів с. Криворвню ( тепер Івано-Франківська обл. )  й добре знав отця Олексу Волянського та його родину .
В червні 1941  заарештований співробітниками НКВС . Подальша доля точно не відома : загинув під час червоного терору , місце поховання не встановлено . 

Почесний Пластун Іван Стебельський

Стебельський Іван
(1 грудня 1914, с. Стара Сіль/ Самбір, Львіщина, королівство Галичина, Австро - Угорщина, тепер 
 Україна — 2006, селище Стара Сіль, Старосамбірський район, Львівська область, Україна ) — педагог, військовий, політичний та громадський діяч, меценат.
 Належав до ОУН, Карпатської Січі, ветерен боїв за незалежність Карпатської України (1939). 
Емігрував до США, мешкав в штаті Колорадо. В Денвері створив парк Бабин Яр. Почесний громадянин 
м. Борислав ( з 1995). Сприяв створенню й існуванню Бориславської державної гімназії. Лауреат премій імені С. Дубравського та імені М. Утриска . Почесний Пластун. Фінансово підтримував курінь І УПС імені Тисовських. 
12 квітня 2008 ГПБ відзачила його посмертно Бронзовим Пластовим Хрестом за геройський чин 
( 1942 р. врятував  життя сотнику
 УПА Степану Стебельському 
«Хріну»). Відійшов на Вічну Ватру 
на 92 році життя.

Спогади Северина Левицького про червень 1941 у Львові

Розміщую уривки зі щоденника Начального Пластуна, Сірого Лева,
( пл.сен. Северина Левицького, Ті)
 за червень 1941 р. Б. до чергової річниці вшанування пам'яті жертв комуністичного режиму в Україні. Пам'ять загиблих в ділах живих ! Сильно! Красно! Обережно! Бистро!
 « 29/6. 41, неділя. Після відкриття тюрем намагався знайна Богдана Хамулу , чоловіка дочки Тетяни . Входимо в тюрму від вул. Коперника . Брама пів розкрита ...[..] Перед мною до висоти моєї шиї невидана купа трупів свіжо помордованих , вже не теплі , але ще не штивні . На руках деяких ще йшли годинники . Всі переважно були лицями до долу . Вбрання їх було розхрістане, подерті лиця викревлені в страшних гримасах. Були стріляні і страшно побиті. Поламані ноги, руки, груди розм'яжджені аба інші часті тіла . Тут на цій купі могло бути до 40 людей . [..]
Іду на поверхи . Клітка сходова тюрми вузька, в шнуровій клітці - сітці . Келії позабивані ; є і замкнені, але порожні. Деякі « люксові» з синниками, коцами, подушками. Є ще решетки мамалиги, хліба по келіях.[..]
По кімнатах ходило ще досить людей— грабіжників - поляків. Та другі накликували їх нічого не грабувати, бо по черевиках, які вони знімали з убитих , можна буде трупа пізнати .
Я зразу жахався, але згодом опанувала мене так втома, що я на ніщо не реагував. Коли давали знак , що вулицею Сапєги ( тепер частина Коперніка) або Лонцкого, але я нікуди не втікав. Мені було все одно.
« Є дійсно щось страшніше, як смерть», — повторяв я слова Таньки. Йоганка ( старша сестра ) за мною ходила, і як я зразу розплакався, мене успокоювала . Вона теж збирала папери. І за мною вийшла.
Зломаний іду додому.  Лихорадка довго не опускає мене. День минає важкий, як олово .
30/6.41, понеділок . … Год. 6.10 проїхали площу Пруса ( тепер пл. Івана Франка) з вул. Пелчинської
( тепер Вітовського) перші німецькі мотоциклісти з кулеметами. Їдуть спокійно, зустрічним кланяються, їдуть здалека, бо дуже запилені. У кожного з них квіти на машинах городові або пільні, в'їжджають як до свого міста, без страху перед цивільним населенням. [..]
На всіх устах жахливі сцени в тюрмах. І на Лонцкого, і в Бригідках,
 і на Яховича, і на площі поставовій,
 і у Білогорському лісі... Падуть слова, цифри, описи помордованих, живцем замурованих, закатованих, попалених людей . Радість , слава , прапори, про які ще вчора не снилося, нове життя і страшний акорд старого, старого як з ҐПУ, ЧК, тепер з НКВД. [..]
На Сапєги пізнав сот. Роман Шухевич
свою матір при трупі Юрка. Мені це оповідають… , а мені згадується ватра на таборі і Юрко з гітарою , з піснею:
ТИ ВОСКРЕСНИШ, МОЯ УКРАЇНО,
В СВОЇЙ СИЛІ І ЧЕСТІ СВОЇЙ…
1/7. 41, вівторок. … В Бригідках відкрили в замурованих пивницях стоси трупів. Та мої спроби дістатися до тюрми через Штадткомандо чи міліцію безуспішні. [..] Таня принесла вістку від студ. Босого, якого большевики залишили живим у келії, що Данька, Назара і інших випроводили в п'ятницю вечером з келії і повезли в сторону Личакова. Босий сидів з ним в келії і вийшов живим, розбили келію після втечі НКВС .
2/7. 41, середа. Випадково довідуюсь, що Босого можу зустріти у Яблонського при вул. Пулавського (тепер Паркова ). Оповідає :
« В четвер 26/6 перенесли його з камери в сутеринах на поверх ч. 40 .
 В сутеринах сидів сам . Чув крики побиваних і розстріли. В камері застав м. и. Данька ( його добре
знає ) і Назара . Данько був смутний .
Особливо був побитий попід очі ,
одно око цілком запухло . І по тілі мав рани і спалки. Назар мав м. и. вибиті зуби. Данька, Назара, Кухара з медиц. і Кухара другого, Сторожука вивели в п'ятницю вечором з келії . Після їх виведення чули гук мотору авта і мотоцикля. Чи це заглушували стріли, чи їх вивозили — невідомо.
[..]  Був я сьогодні і на вул. Сапеги в тюрмі . Дістаюсь по довгому чеканні

з протекції  . Трупи сьогодні розставлені вже на подвір'ю здовж городичка від вул. Томіцкого ті, що були на купі; дальші з ям виняті . Прибуло ще кілька -десять . Закінчую вибирати з ям. Переходжу ще раз уважно, шукаю сьогодні за Даньком і Назаром . [..] Та не знаходжу нічого . Краще було б , якби тіло можна було віднайти».
/ З фондів Музею-архіву Пластового руху /

Леся Петлюра — життя коротке , однак яскраве

Петлюра Леся Симонівна

( 25 жовтня 1911, Москва ,

 Російська імперія — 16 листопада 1941, Кaмбо-ле-Бен ( Cambo-les-Bains), тепер Аквітанія, департамент Атлантичні Перенеї, перепохована 1942 на кладовище Монпарнас, Париж, Франція) — поетеса, художник,  громадська  діячка . Батько : Симон Петлюри — журналіст, військовий , громадський та політичний діяч  фундатор УНР

 та  її збройних сил , військовий міністр в українському уряді Директорії ), мати : Ольга Опанасівна, належала до роду  Більських - вчителька . 

Мешкала разом з матір'ю у Москві

 ( 1911— 1917) , Києві ( 1917 — 1918 ) , Кам'янець-Подільському 

(1918- початок 1919 ),  

Празі (1919 — до середин 1922 ),

а потім у Варшаві, до жила дуже бідно, в невеликій кімнатці спільно 

з батьком, мамою, дядьком Олександром та охоронцем

 ( 1923 - 1925) . Навчалася у польській та чеській школах , вільно володіла чеською і польською 

мовами . В серпні ( за іншими даними весною) 1925 емігрувала з родиною до столиці Франції .

 С. Петлюра наймав двокімнатну квартиру без кухні на п'ятому поверсі готелю , що на вулиці Тенар, 7 біля Сорбони  (харчувалася здебільшого 

у ресторані Бульйон - Шаретьє) .

 У цей час вона активно долучилася до створення першого паризького пластового гуртка , який потім зріс

 до куреня ім. С. Петлюри й його делегати брали участь у І (2 .11.1930) 

ІІ ( 7.06.1931) , ІІІ ( 22.11  1931 р. ) ,

 IV ( 27.11.1931) , 

V ( 28.01.1934) , VI (2.12.1934) , 

VII ( Ювілейному , 1937) З'їдах  Союзу українських пластунів -еміґрантів

 ( СУПЕ ) . 

Закінчила ліцей  Фенельйон у 

Парижі , 24 серпня 1933 заочно вступила в університет м. Бордо на літературно-науковий факультет. Малювала картини , писала вірші

 ( найвідоміший — « Прапор ») .

Допомогала в організації 

І українського пластового табору в Шалеті 1937 р., присвяченому 

25- річчю заснування Пласту , який тривав 30 днів . Його учасниками стали 56 скавтів з м. Ліон ( морський гурток ) , курені ім. С.Петлюри , М.Міхновського ( Париж), курінь ім.Євгена Коновальця ( Algrange), 

ім. Івана Мазепи ( Knutange ) , курінь ім. Володимира Великого

 (Audun-le-Tiche ), гуртки новаків й новачок ( Nilvange ) . Комендантом табору був С. Сірополко ( Прага) .

 Хворіла на сухоти , жила в гірському

 ( Піренеї ) пансіонаті м . (Kombo-le-Ben) з березня 1930 ,  де й відійшла на Вічну Ватру з посмішкою на вустах.

Виставка українських поштових марок в Едмонтоні

Першу виставку українських поштових марок в закордонні організували 

1951 р . в Едмонтоні ( Канада ) скавти з Пласту . На знимці : марка пластової пошти « І курінь Уладу Пластунів Сеніорів імені Степана Тісовського , заснований у 1930 » . 

Олег Кандиба знав , який спадок від батька отримав

Кандиба Олег Олегович 
( 31 липня 1944 , Німеччина — 19 вересня  2012 , Оттава, Канада) — фізик , громадський діяч . Батько : Олег Ольжич ( поет, археолог,
 громадський й політичний діяч , належав також до Пласту в Чехії ) , мати : Катерина Білецька .
1944 — 1949 рр. перебував з матір'ю
 в Німеччині y таборi Ді - Пі під іншим прізвищем . 1949 разом з родиною емігрував до Канади . 1967 закінчив Квінський університет ( Кінгстон ) , факультет фізики . Працював у НАСА ,

консультантом міністерства оборони Канади ( питання озброєнь , виготовлення ПЗ для ВМФ та приладів , які застосовували ВПС ) .

Вступив до Пласту ще юнаком . Отримав пластовий ступінь КВ - ІІ
 й увійшов 28 листопада 1976 до
Великої Ради Скобиного Круга УПЮ. Його прізвище є у Світовому Реєстрі Кадри Виховників і Виховниць УПЮ Пласту під № 177 .
Був головою Оттавського відділення Канадського товариства приятелів України . Ініціював й організував допомогу дітям , які постраждали
від наслідків Чорнобильської катастрофи. Активно долучився до розбудови Фундації ім. О. Ольжича в Києві . 

Відійшов на Вічну Ватру після відзначення 100 - річчя Пласту .

Папа Франциск запрошує на Світовій День Молоді

Скаутів з усіх континентів у Краків на Світовий День Молоді , який відбудеться 26 — 31 липня , запросили Папа Франциск та Президент Польщі Анджей Дуда , які також належить до скаутського руху . Зголоситися можна до 30 червня на офіційнoму веб-сайті СДМ

Стефанія Цегельська

Цегельська Стефанія 
( 23. 02. 1916 , с. Угринів ,

кор. Галичина , Австро -Угорщина , Сокальщина, тепер Іван - Франківська обл., Україна — 8 квітня 2002 р., цвинтар Апостолів Петра і Павла, Клівленд , шт. Огайо , США ) — громадська діячка . Батько , о. Іван Кашубинський був парохом в с. Угринів , мати Ольга походила з родини Смулка ( навчалась у Перемишлі ) .
Вивчилася на швачку й
виготовляла одяг на замовлення у Львові . Захоплювалася медициною .
1944 емігрувала до Німеччини , перебувала в таборах Ді Пі, де разом зі своїм майбутнім чоловіком Романом  активно долучилася до праці у
Пласт - Прияті ( 1945 — 49 , продовжувала цю діяльність у ЗСА аж поки не відійшла на Вічну Ватру в 87 років ) . Переїхавши до США ,
1 вересня 1951 Р. Цегельський одружився з нею й вони оселилися в м. Істон ( шт. Пенсельванія ) . 1954 разом з родиною виїхала до
Клівленда . В США отримала посвідку про здобуття вмілості працювати на ЕОМ , влаштувалась на роботу касиром - оператором у супермаркеті .
Спільно із сестрою Іриною була членкинею 33 відділу Союзу Українок Америки , працювала у сестринстві при церкві , товаристві « Рідна
Школа » . Майже щорічно відвідувала Україну . Видала власним коштом книжку « Документи до історії УГКЦ
в Польщі у 1947 — 1960 роках »
 ( 1996 р., Львів , видавництво
« Каменяр » ) . Фінансово підтримувала сиротинці , українські музеї у Нью - Йорку , Клівленді , Коломиї , виставки мистецтв в Україні та США .
Діти : 1) Ігор Іван ( 24. 02. 1953 , Істон ,
шт . Пенсельванія , США - тепер) — лікар -хірург . Навчався у
 « Рідній школі » ,
належав до української скаутської організації « Пласт » . 19 травня
1962 р. одружився з Варварою Бравн , ньюйоркською бухгалтеркою ( церква Св. Юра , Нью - Йорк ) .
2 ) Роман Євген ( 26 грудня 1954 , Клівленд , шт. Огайо , США —
дотепер ) — біолог , навчався у
 « Рідній школі » , належав до Пласту.

Федусевич Марія

Федусевич Марія Павлина
( 3 лютого 1909 , Станіславів , кор. Галичина , Австро -Угорщина — 4 грудня , 1984 , Київ , Байкове кладовище , УРСР , СРСР ) — український педагог , перекладачка , громадська діячка .
 Її батько , Юліян Федусевич був адвокатом й мінстром
справедливості (юстиції)  в уряді
Я. Стецько ( з 30 червня по 15 вересня 1941 ) . Мати Марія походила з родини Левицьких .
Ф. належала до скавтського куреня УСП «Ластівки» , « Карпатського лещетарського клюбу ». Навчалася у Сорбонському університеті в Парижі (Франція ) на факультеті філології .
Співпрацювала з УВО . 1934 як свідок брала участь у судовому процесі
щодо атентату міністра Польщі Перацького .
22 червня 1935 одружилася зі
ст. пл. Андрієм - Олександром П'ясецьким , ЛЧ (Львів , катедра
Св. Юра) . Овдовіла 25. 11. 1942 .
Займалася благодійною діяльністю
( годувала голодних полонених Червоної Армії ) . Так познайомилась з Петром Тернюком , з яким згодом одружилася й переїхала до Києва .
Не могла працевлаштуватись через утиски комуністів близько десяти років . Зрештою , їй дозволили викладати у університеті . Переклала з французької на українську « Собор Паризької Богоматері » В. Гюго .

Нагороду здобула комбатантка

Старша пластунка Наталія Коцкович , старший солдат полку Національної гвардії України « Азов » отримала відзначку : медаль « Захисник Маріуполя »  та  Почесну грамоту за гарну службу . Ґратулюю

 номінантку . Сильно ! Красно ! Обережно ! Бистро !