[ 17 січня 1908, с. Нижній Березів, Косівщина, кор. Галичина, Австро - Угорщина, тепер Косовський р-н, Івано - Франківська обл., Україна -
8 квітня 1953, Київ, УРСР, СРСР ,
тепер Україна ] — педагог, громадська й політична діячка .
Батько : отець Микола Томич, помер молодим від сухоти ;
Мати : Марія з родини священиків Смалько , вчителька .
Після смерті батька жила з братом та мамою у діда — отця Миколи Смалька (мав 5 доньок, які вийшли заміж за священиків) , в селі Брустури . Навчалася у Коломийській жіночій семінарії Українського педагогічного товариства (до 1926), була активною членкинею пластового куреня
ім. Марти Борецької . Вчителювала у Володимирі - Волинському . Вільно володіла кількома іноземними мовами .
Вийшла заміж за Дениса Паєвського , колишнього вояка Армії УНР .
Вступила до ОУН , мала псевдо
« Орися » . 1939 в її будинку поселився начальник НКВС . Весною 1940 , дізнавшись, що потрапила до списку на вивіз , разом з сином Юрком втікає до с. Брустури (Станіславівщина), де її мати працювала директором школи .
Її чоловік переплив прикордонний Буг ще раніше , однак був арештований німцями й потрапив до концтабору .
Пркцювала у школі разом з мамою . Налагодила зв'зок з місцевими представниками ОУН , успішно виконувала поставлені завдання , стала зв'язковою окружних проводів на Буковині і Гуцульщині . 1947 переїхала до с. Бабин , поблизу
Косова , де під час ремонту школи збудувала криївку . 1950 МДБ мало вже інформацію про « Орисю » й вона отримала наказ перейти на нелегальний стан , що й було скоро зробила : маму й молодшого син сховала у родичів з новими документами(з ними вони жили до смерті), а сама з 14 - річним сином Юрієм пішла у глибоке підпілля . Агенти МДБ втратили її слід , катування її знайомих у селі
нічого не дали .
1944 з німецького концтабору повепнувся її чоловік . Він пропонував емігрувати разом з дітьми , однак Леся відмовилися і він лишився з нею , а згодом був арештуваний й засланий комуністами до мордовських концтаборів .
Лишивши Юрія в схроні з надійними
підпільниками, вирушила виконувати свою місію . 1952 зустрілася з сином знову , як референт пропоганди Окружного проводу ОУН, авторка статтей, листівок, коротких художніх творів . Свої праці підписувала шифром М - 35 . За цей час він став друкарем листівок, документів, пройшов військовий вишкіл й отримав псевдо «Жучок» .
В останньому своєму листі до
родини писала : « Ми всі загинемо , але свідомо вибрали цю дорогу , бо
таких, як ми, треба було і буде
треба , як зразок прийдешнім борцям за волю України » .
27 червня 1952 переодягнені в повстачі однострої мдебешники на чолі із зрадником , колишнім провідником Служби Безпеки ОУН Коломийщини, заманили «Орисю»
та 6 осіб її супроводу , в тому числі
й її сина у пастку поблизу озера Лебедин, зненацька напали , вбили двох повстанців, інших поранили і захопили у полон . Слідство над нею та 60 дисидентами тривало до січня 1953 , їх утримували в камерах по одному .
Юрій та одна з жінок отримали
по 25 років концтаборів,
семеро — 20 років ув'язнення, всіх інших — розстріляли у Лук'янівській тюрмі .
Її син після заслання мешкав у Червонограді , Львівської обл., відійшов у Вічність 8 січня 2008 р., залишив спогади про свої пригоди,
в них він також згадує свою маму,
Немає коментарів:
Дописати коментар